Підтримка демократичного розвитку в Україні.

IFES Ukraine

The International Foundation for Electoral Systems

Коментар IFES щодо представництва жінок у новому парламенті та подальші кроки щодо підвищення рівня представництва жінок у політиці

Передісторія

За період каденції парламенту, обраного у 2014 році, кількість жінок-депутаток у Верховній Раді ніколи не перевищувала 53 жінки або 12,6%; фактично ж станом на червень 2019 року в парламенті було лише 49 жінок-депутаток або лише 11,6% від складу Верховної Ради. До початку діяльності нового парламенту, Україна посідала 155 місце серед 193 країн за рівнем представництва жінок у парламенті – найнижчий показник у Європі.

Одним з важливих результатів позачергових парламентських виборів 2019 року є очікуване збільшення представництва жінок у новій Верховній Раді. Український парламент, швидше за все, переміститься на 50 позицій вище у рейтингу Міжпарламентського союзу (IPU) – на 102 місце, обігнавши за цим показником Грецію, Грузію та Угорщину.

У цьому документі розкриваються причини збільшення рівня представництва жінок у Верховній Раді, механізм розподіл державних коштів між політичними партіями в рамках держфінансування партій у зв’язку із збільшенням рівня представництва жінок, а пропонуються рекомендації щодо забезпечення кращого представництва жінок на виборних посадах – як у Верховній Раді, так і у відповідних місцевих радах.

Успіх жінок на позачергових парламентських виборах 2019

Попередні результати позачергових виборів народних депутатів України 2019 року, оприлюднені ЦВК, свідчать про те, що до парламенту обрано 86 жінок, що становить 20,28% від загальної кількості новообраних депутатів. Серед усіх 86 жінок-депутаток 59 було обрано за партійними списками, а 27 – в одномандатних округах. Це означає, що частка жінок серед 225 депутатів, обраних за партійними списками, становитиме 26,22%, а з-поміж 199 народних депутатів, обраних за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних округах, жінкам належатиме 13,56% місць.

Обрання великої кількості жінок в одномандатних округах, безсумнівно, є позитивною зміною у порівнянні з позачерговими парламентськими виборами 2014 року, коли серед 198 народних депутатів обраних в одномандатних округах було лише дві жінки. Що ж стосується кількості жінок, обраних за партійними списками, парламентські вибори 2019 року – це перші вибори в пострадянській історії України, коли провідні партії включили значну кількість жінок-кандидаток на «прохідні» місця у партійних списках попри відсутність у виборчому законодавстві положень щодо гендерних квот та санкцій за їх недодержання.

Успіх жінок в одномандатних округах не слід, однак, переоцінювати. Майже 87% депутатів, обраних в одномандатних округах – чоловіки. Міжнародний досвід показує, що мажоритарна виборча система не є такою сприятливою для покращення рівня представництва жінок у політиці, як інші виборчі системи – зокрема пропорційна. Мажоритарна система часто може відображати наявні нерівності, з якими стикаються жінки в різних соціально-економічних сферах, серед яких обмежений доступ до економічних ресурсів, фінансування, а також стигматизація жінок на керівних посадах. Мажоритарні системи також вимагають від партій забезпечувати балотування жінок в округах, де жінки мають шанси на перемогу, надавати їм достатньо ресурсів для ефективної кампанії, тоді як виборці мають сприймати жінок-кандидатів і голосувати за них. У політичних партіях, де закріпилася патріархальна структура чи переважають чоловіки на керівних посадах, номінування та достатня підтримка жінок-кандидаток не завжди є пріоритетом.

На останніх українських парламентських виборах успіх жінок в одномандатних виборчих округах можна розглядати через призму неймовірної популярності партії «Слуга народу», а не як систематичну та цілеспрямовану реформу політичного простору: «Слуга народу» висунула значну кількість жінок в багатьох одномандатних округах, тоді як інші політичні партії не висували достатньої кількості жінок або претендували на достатню кількість місць. З 27 жінок, обраних в одномандатних округах, 21 була висунута «Слугою народу». Якби у «Слузі народу» вирішили висунути меншу кількість жінок у виграшних одномандатних округах або висунути кандидаток у невеликій кількості округів (як, це зробила, наприклад, партія «Голос»), загальний рівень представництва жінок був би значно нижчим.

За відсутності якісних досліджень (таких як опитування громадської думки чи дослідження фокус-груп), незрозуміло, чи був ґендер важливим мотивуючим фактором, який би спонукав виборців до голосування за жінок, а не за чоловіків у відповідних округах. Можна припустити, що виборці, які підтримували «Слугу народу», просто вирішили в обох бюлетенях віддати свої голоси за партію – як за її партійний список, так і за будь-якого кандидата від «Слуги народу», який балотувався у відповідному одномандатному окрузі, незалежно від таких факторів, як досвід кандидата чи стать. Те, що багато досвідчених кандидатів, які неодноразово перемагали у своїх округах від виборів до виборів, і які мали великий законодавчий досвід, доступ до фінансових, адміністративних та інших ресурсів (і які в деяких випадках вдавалися до незаконних способів агітації), гучно програли недосвідченим кандидатам від «Слуги народу»  підкріплює це припущення.

З огляду на те, що успіх жінок на останніх позачергових виборах в одномандатних округах та за партійними списками був пов’язаний, переважно, з популярністю однієї партії, а не з систематичним підходом до вирішення питань ґендерної нерівності у політиці, необхідні подальші дії для трансформації цього успіху у ще більш стійкий рівень представництва жінок не тільки у Верховній Раді, але також у місцевих радах, майбутньому складі Кабінету Міністрів та інших органах державної влади.

Адвокаційні зусилля напередодні позачергових парламентських виборів 2019 року

Одним з ключових досягнень нещодавніх парламентських виборів було включення безпрецедентної кількості жінок до партійних списків у порівнянні з попередніми виборами. Більшість лідируючих партій (окрім «Опозиційної платформи – За життя») включили значну кількість жінок (20% і більше) до своїх партійних списків, що посприяло збільшеню представництва жінок серед депутатів, обраних за пропорційною складовою змішаної системи до 26% – найвищого показника у пострадянській історії України. Таке більш активне включення жінок до партійних списків можна пояснити ефективними адвокаційними зусиллями жінок-депутаток (багато з яких були внесені до партійних списків на виборах 2019 року), громадянського суспільства та міжнародних організацій, серед яких ОБСЄ/БДІПЛ, Венеціанська комісія, IFES, NDI та IRI.

У рамках адвокаційної кампанії, яка мала на меті заохотити політичні партії висувати більше жінок до Ради, IFES виступав за встановлення 40-відсоткової ґендерної квоти у поєднанні з чергуванням кандидатів однієї статі у кожній п’ятірці кандидатів з метою забезпечення ефективного розміщення кандидаток в партійних списках, а також за дієві санкції за недотримання цих положень. IFES також проводив кампанії з просвіти виборців (як перед виборами 2014 та 2019 років), і закликав лідерів партій включати більше жінок у партійні списки та висувати більше жінок в одномандатних округах, яких вони мали б шанси на перемогу. IFES отримав письмові відповіді від окремих лідерів партій, що підтверджували їхню готовність дотримуватися міжнародних стандартів та найкращих практик при висуванні кандидатів на виборах 21 липня.

Підсумовуючи, варто відзначити, що зусилля з адвокації національних та міжнародних зацікавлених сторін були однією з причин того, що частка жінок у партійних списках зросла в середньому з 10-12% на парламентських виборах 2014 року до майже 20% на останніх позачергових парламентських виборах. Хоча це збільшення є значним, воно не повинно виключати необхідність вжиття подальших заходів, спрямованих на підвищення представництва жінок на виборних посадах до 30-40%, що є стандартом у багатьох європейських демократіях та відповідає міжнародним зобов’язанням України та її європейським прагненням.

Наслідки збільшення представництва жінок у Раді

Достатнє представництво жінок у парламенті є не лише питанням цифр, відсотків та міжнародних рекомендацій. Представницька демократія спирається на принцип того, що обрані на посаду депутати настільки ж різноманітні, як і люди, яких вони представляють. Різноманітність в публічних дебатах та в розробці політики є важливими для розвитку законодавства та урядування, яке справді відображає досвід життя громадян; якщо половина суспільства є фактично відсутньою або недостатньо представленою, це може мати глибокий вплив на ефективність розробки політики.

Попередні результати виборів свідчать, що дві з п’яти партій, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр – партії «Європейська солідарність» та «Голос» – отримали право на 10 відсотків від загального обсягу щорічного державного фінансування політичних партій оскільки забезпечили обрання не менше 30 відсотків жінок від загальної кількості обраних від них депутатів: частка жінок-депутаток, обраних від «Голосу», становитиме до 45%, в той час у «Європейської солідарності» цей показник знаходиться на рівні 36%. Загальний щорічний обсяг державного фінансування для всіх політичних партій, які мають право на нього (партії, які отримали не менше 2 відсотків голосів у загальнодержавному виборчому окрузі) становитиме 565 мільйонів гривень на рік. Десять відсотків від цього обсягу будуть порівну поділені між «Голосом» та «Європейською солідарністю»: кожна з двох отримуватиме 28,25 млн грн щорічно. Додаткове фінансування за дотримання вимог щодо забезпечення представництва жінок, передбачене у прийнятому у 2015 році Законі «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції» і може посилити стійкість позицій жінок, обраних від цих партій, і, ймовірно, спонукатиме інші партії висувати більше жінок на парламентських виборах 2023 року.

Висновки

Попередні результати позачергових парламентських виборів 2019 року свідчать про те, що 86 новообраних депутатів або 20,28% від складу Ради – жінки. Це найвищий рівень представництва жінок у Раді з 1991 року. Обрання 27 жінок-депутаток в одномандатних округах (порівняно лише з двома жінками-депутатками, обраними в одномандатних округах на виборах 2014 року) можна пояснити скоріше загальним успіхом партії «Слуга народу» на останніх виборах, а не тим, що виборці надають більшу перевагу жінкам чи тим, що система внутрішньопартійної демократії зазнала докорінних змін. Виходячи з результатів виборів, можна припустити, що виборці, які проголосували за партійний список «Слуги народу», також голосували за кандидата від цієї ж партії у відповідному одномандатному окрузі: політична приналежність цього кандидата, швидше за все, вплинула на волевиявлення виборців більше за будь-яку іншу характеристику кандидата.

На виборах 21 липня до Верховної Ради було обрано понад 20% жінок, що вдвічі перевищує кількість жінок у списках під час позачергових парламентських виборів 2014 року. За збільшення рівня представництва жінок адвокатували як національні, так і міжнародні організації, а також самі жінки-депутатки. 

Більш високий рівень представництва жінок у Верховній Раді, хоч він і є нижчим за рівень багатьох європейських держав, міжнародного стандарту в 30% та європейського показника в 40%, варто вітати і відзначати. Можна також сподіватися, що це позитивне зрушення призведе до ще вищого рівня представництва жінок у парламенті, обраному у 2023 році.

Однак недавній успіх у збільшенні представництва жінок не повинен затьмарювати нагальну потребу в ефективних законодавчих та практичних кроках, спрямованих на забезпечення вищого рівня представництва жінок у політичному житті.

Рекомендації

  1. Новообрана Верховна Рада повинна розглянути питання необхідності внесення змін до законів про вибори, спрямованих на запровадження 40-відсоткової гендерної квоти для партійних списків на виборах до парламенту та виборів до місцевих рад, а також ефективних санкцій за недотримання ґендерних квот – наприклад, у вигляді відмови у реєстрацію списку кандидатів на виборах, якщо у ньому не враховано “гендерні” вимоги. До Закону «Про вибори народних депутатів» необхідно внести зміни, які б передбачали обов’язковість включення до кожної п’ятірки кандидатів у списку не менш ніж двох представників однієї з двох статей.
  2. Так звана «Санкт-Петербурзька виборча система», яка використовується на виборах до практично всіх місцевих рад (крім сільських та селищних) на практиці має ті ж недоліки, що і мажоритарна виборча система, а також призводить до абсолютно непередбачуваних результатів – як для партій і кандидатів, так і виборців. Вона призводить до перепредставленості чи недопредставленості громад у складі районних та обласних рад, не сприяє обранню до їх складу жінок. Перед наступними черговими місцевими виборами ця система має бути замінена іншою, більш сприятливою для жінок, наприклад – пропорційною.
  3. Майбутній новий склад Кабінету Міністрів України повинен забезпечити виділення партіям “Європейська солідарність” та “Голос” бюджетних коштів в рамках державного фінансування партій за виконання вимог Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній в частині забезпечення обрання до складу парламенту не менш як 30% жінок. Ці кошти мають бути перераховані цим партіям у повному обсязі, своєчасно та відповідно до строків, визначених законодавством.
  4. При призначенні нового Кабінету Міністрів Президент та правляча коаліція повинні забезпечити належне представництво жінок у складі Кабінету Міністрів та при розподілі керівних посад в центральних органах виконавчої влади.
  5. Політичним партіям слід розглянути заходи, спрямовані на підвищення рівня представництва жінок у керівних та контрольних внутрішньопартійних органах, що сприятиме внутрішньопартійній демократії, забезпеченню подальшого зростання частки жінок серед кандидатів, висунутих на загальнодержавних та місцевих виборах.
  6. Міжнародна спільнота та організації громадянського суспільства повинні продовжувати свою адвокаційну діяльність, проведення заходів з просвіти виборців, спрямованих на просування жінок у політиці та суспільному житті.
Accessibility